Reuters
Все проявляється в порівнянні. Трішечки зміню цю відому тезу. Ти можеш бути красенем, проте ніхто не полюбить тебе насправді, бо ти не вмієш любити сам. Ти можеш вважати себе незалежним, проте ніхто тебе таким не буде вважати, доки ти клянчиш по світу щось матеріальне для себе й тринькаєш допомогу на фігню. Тим більше, коли ти сам себе не поважаєш навіть в праві на власну мову.
Тепер перекладу на тенісну мову. Александр Звєрєв вищий, швидкіший, навіть технічніший за Надаля, проте на вирішальних м’ячах першого сету так й не зміг довести своє бодай маленьке право на перемогу! Чому? Тому що як персоналія він досить блідий. Його скандали з жінками – тому підтвердження.
Яке це має відношення до корту? Пряме! Він сам не впевнений в чистоті власних чеснот. Й у вирішальний момент це знищує показову впевненість й заважає реалізувати стерильне прагнення до перемоги. Вважайте це моєю особистою філософією спортивних перемог, проте підтверджень цьому безліч.
Той же Джокович – людина-протиріччя, але має власне «я», що базується на відвертості й нехай часто помилкових, але власних принципах. Новак справжній! Рафа не зміг би вилізти з 2:6 на тай-брейку першого сету, якби не був в реальному моменті, у відчутті власних можливостей, а не власних бажань. Ти можеш прагнути злітати на Луну, та маєш усвідомлювати, що це нереально.
Чи був в моменті Звєрєв, коли вів 6:2? Мені здається, він був на крок попереду, бо дуже хотів побачити цифру 7 якнайшвидше. Тому його прагнення були вищими за сувору правду миттєвості, де треба було діяти відповідно саме їй. Робити конкретику, а не завершальний рух руками в тріумфі, якого так й не відбулось.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
На жаль, все закінчилось травмою, яка не дала змоги переконатись в усіх цих роздумах. Проте, на моє переконання у Звєрєва не було шансів в жодному сеті. Рафа саме в відповідності моменту був на голову вищий.
В іншому півфіналі Марін Чіліч просто віддав рештки свого «бензину» в першому сеті. А потім його тіло робило якісь рухи, як курка, якій відрізали голову. Кудись щось бігло, але не туди й не за тим. Каспєр Рууд просто дочекався, коли «курка» навпроти сама зупиниться.
Дарья Касаткіна викинула свій білий прапор з самого початку матчу проти Іги Швьонтек. Полька просто знищила суперницю, відправивши її додому. Адреса цього дому без назви та без прапора – оті три букви. Тільки не з латинського алфавіту. А в якій ще країні править президент х.йло? Саме там! Повна відповідність моменту. Ось не знаю, чи отримала задоволення від процесу Іга? Все було банально, не цікаво й відоме завчасно.
Цікаво було почути на початку іншого півфіналу порівняння Мартіни Тревізан з Франческою Скьявоне, яка перемагала на Ролан Гарос. Як на мене – жодних спільних рис, окрім італійського походження. Ні в прагненні перемоги саме в боротьбі характерів, ні в візуальному сприйнятті.
Ческа були тигрицею, проти Мартіни – киці. Тревізан хотіла перемогти, але не розуміла як. Щось робила, в неї не виходило, вона робила те ж саме, з тим самим результатом. Відома фраза, здається Голди Мейр, «недостатньо вірити в щось, треба ще мати достатньо життєвих сил, щоб долати перешкоди й боротись». Віру в свої здібності в Мартіні я бачив. Бажання долати перешкоди – ні.
Ось такі були «напівфінали». На мій погляд, на пів …
Хочеться позбутись цієї «пів» на фіналах. Але, маю певні сумніви. Бо «справжніх буйних» дійсно мало. Хоча, це не повинно применшувати звитяги справжніх лідерів.