- IBK Tennis Consulting представляє: «Око Караоке». Щоб так зарано, щоб не було запізно…(Завершення) - 29.12.2022
- IBK Tennis Consulting представляє: «Око Караоке». Щоб так зарано, щоб не було запізно…(Продовження) - 29.09.2022
- IBK Tennis Consulting представляє: «Око Караоке». Щоб так зарано, щоб не було запізно… - 18.09.2022
В 1985 році в віці 17 років Борис Беккер виграв Уїмблдон. Серед дорослих. Наступного року він захистив свій титул а ще через два роки переміг втретє. На той час йому був 21 повний рік. Третій титул переконав всіх, що теніс став надбанням молодих. Й гравець, що сягнув 30 років – безнадійний ветеран без шансів на здобутки. Вже за декілька років потому Дженіфер Капріаті перемогла на Олімпіаді в Барселоні у віці 16 років, досягши перед цим півфіналів Уїмблдона та US Open в 15 річному віці.
Здобутки Мартіни Хінгіс та Анни Курнікової, а згодом й сестер Вільямс, теж створили підґрунтя до впевненості, що теніс дає всі шанси для молоді проявити себе в ранньому віці. Тим більше, жодних обмежень по віку на той час не було. Й переможні турніри в 14 років серед жінок зовсім не були рідкістю. Навіть серед Великого Шлему. Цей період став справжнім вибухом інвестиційної привабливості. Чому?
Професійний теніс, як й будь-який професійний вид спорту, це бізнес перш за все. Це не про медалі, титули, грамоти й дипломи. Це про підприємство. Кожен професійний гравець – маленьке підприємство, що створюється з нуля по дуже типовим проектам й відомим механізмам. Тобто, від верстату (гравця), який треба збудувати, до промислового його використання, щоб його продукція (стала гра й її вдалий продаж) приносила прибуток.
Й звісно, коли на побудову верстату витрачається менше часу, а його здобутки починаються вже на 3-4 рік використання, то це дуже вигідна інвестиція, тим більш, що призові гроші ростуть, рекламний ринок пухне від уваги до твого ринку, на якому, як гриби після дощу виникають нові зірки. До 2001 року, коли Усама Бін Ладен зруйнував рекламний ринок (про інші руйнації тут не будемо згадувати), гравець першої десятки світового рейтингу міг мати тільки рекламні контракти, що сягали десятка мільйонів на рік. Саме в кінці 90-х в топі тенісу були гравці віку від 18 до 25. Якщо відступити від старту інвестицій в талант – 13 років, за 5 років інвестор міг отримати не тільки відшкодування вкладень, але й перші серозні прибутки.
Ніхто не знає як би розвивався надалі теніс, якщо б не 11/09/01. Рекламні гроші на початку майже зникли. Й лише за 5-6 років почалося слабке відновлення. Але, якщо раніше рекламщики вкладались в десятки гравців, особливо цінували національних лідерів, яким би не був їх рейтинг, то відтепер увага зосередилась на кількох провідних гравцях. Змінилась стратегія.
Декілька зірок акумулювали на себе левову частку рекламних грошей. Якщо додати сюди той факт, що самим професійним турам було легше саме фінансово концентрувати увагу глядачів на знаних обличчях, а на розкрутку нових елементарно не вистачало грошей, то стає зрозумілим етап останніх 10-15 років й логічне його втілення. 3-4 зірки збирали все. Решта мали немало, але, порівняно з інвестиціями, це було «хоч щось».
Враховуючи ризик вкладень саме в цю сферу діяльності, що супроводжується багатьма непередбаченими подіями від травм до кохання, «хоч щось» перестало бути цікавим. Зірки перестали з’являтись регулярно. Ротація наверху майже не відбувалась. Основні герої здобули авторитет непереможних. Й не тільки за майстерністю, але (о Боже, це хтось має сказати) й за зацікавленістю в самих організаціях саме в їх перемогах! Для підтримання вкладень в теніс. Проте, палка завжди має два краї.
Сьогоденні інвестиції в знаних зірок давали зиск цим зіркам, але відтягували на себе гроші на розвиток реальної конкуренції та шанс для решти гравців. Й все це призвело до того, що кращі перестали грати за свої країни в командних турнірах. Бо національні федерації не могли задовольнити їх фінансові потреби. Теніс перестав цікавити глядачів як гра, віддавши перевагу грі в «хто кого» серед 3-4 знайомих всім гравців. Маса не пам’ятає багато прізвищ. Тим більше, в наш час не має часу на вивчення багатьох. Тому зосередились на 3-4 х. Й втратили 3-4 сотні.
Парадокс в тому, що навіть в 35 років топові гравці з перших шпальт рейтингу мають суттєві переваги над юними. Й крім технічних й сталої майстерності ці переваги мають ментальних характер. Бо саме все в турі зроблено для них. Поява ярмарки молоді під брендом Next Gen стала першою ознакою розуміння, що застій серед верхів призведе до консервування змагальності. Ні в кого не вистачить сил постійно боротись з досвідом, впевненістю та вірою в власну зірку королей гори. Але так не може тривати довго. Й саме тому тур почав продукувати цікавість до молодих талантів.
Передмова вийшла довгою. Але вона мала бути для розуміння, чому тріумф Карлоса Алькараса дає шанс тенісу. Та й минулорічний успіх Еми Радукану, незважаючі на її провал цьогоріч, також. Але про це – в наступному матеріалі…