j48tennis.net
Друга ракетка України Марта Костюк відповіла на запитання журналістів на післяматчевої прес-конференції після перемоги над Еліною Світоліною в українському чвертьфіналі Ролан Гаррос 2026:
– Марто, вітаю. Ваша серія триває: 17 перемог поспіль і перший у кар’єрі півфінал турніру Великого шолома. Що для вас означають ці досягнення?
– Звичайно, це прекрасне відчуття. Але, як я кажу щодня, я не думаю про переможну серію. У цьому нічого не змінилося. Я дуже рада бути в півфіналі і з нетерпінням чекаю на наступний матч.
– Вітаю, Марто. На корті ви сказали, що у другому або третьому сеті подивилися на Сандру, і вона була дуже незадоволена вами. Наскільки, на вашу думку, це свідчить про ваш ріст – що ви змогли сприйняти цей сигнал, змінити план і піти вперед? Можливо, кілька місяців або років тому ваша реакція була б зовсім іншою.
– Я не думаю, що вона дійсно була зла. Швидше, вона була дуже занурена в момент і показала мені, що я маю робити. Я мала пробити м’яч, але не зробила цього. Я спробувала його трохи підняти і помилилася. Це було на початку третього сету: я вела 2:1, йшов перший розіграш гейму, і тоді я зрозуміла, що мені потрібно робити. Я програла той гейм, але знала, що рухаюся в правильному напрямку. Після цього я була дуже впевнена в тому, що мені потрібно робити, і це допомогло.
Сандра нечасто буває такою, але це був дуже чіткий сигнал. Я до нього прислухалася. У неї були добрі наміри. Я не думаю, що вона була зла саме на мене – вона просто була дуже емоційно залучена в той момент.
– З того часу, як чотири роки тому почалося незаконне вторгнення у вашу країну, Україна мала не так багато спортивних успіхів, якщо не брати до уваги Олександра Усика. Якщо ви зможете виграти турнір цими вихідними, що це означатиме для вашої країни та для українців?
– Перш за все, я не згодна з тим, що в України були погані спортивні результати. У нас було найбільше представництво на Олімпіаді з моменту здобуття незалежності, і це вже багато про що говорить. У нас також були медалі. Зараз у нас є чудові стрибунки у висоту. Усик, очевидно, легенда. І тенісисти зараз теж на підйомі, особливо дівчата.
Я дуже рада, що українські спортсмени продовжують боротися і намагаються пройти через цю ситуацію, стаючи сильнішими. Звичайно, кожен справляється з цим по-своєму. Але через чотири роки видно, наскільки вони стійкі.
Сьогодні ми зіграли історичний матч з Еліною. У нас знову була дуже важка ніч в Україні, особливо в Києві. Стільки людей загинуло. Я хочу подарувати цей матч українському народу та його стійкості. Дякую. Слава Україні!
Більшість українських спортсменів повертаються в Україну, щоб тренуватися. У них немає такого привілею, як у мене чи в інших тенісистів, – постійно подорожувати й перебувати поза небезпекою. Вони тренуються в цій ситуації, вони живуть у ній. Для мене виступати на такому рівні, живучи в таких умовах, – це щось особливе. Я дуже пишаюся всіма українськими спортсменами і дуже рада представляти Україну, особливо в сьогоднішньому матчі.
Я не думаю так далеко вперед. З огляду на все, що відбувається, для мене вже бути тут – справжнє благословення. Перемога не є для мене найважливішою. Я тут, щоб представляти Україну і отримувати задоволення.
– Марто, ви згадали важку ніч обстрілів. Ви не спали і знали, що відбувається, чи лягли спати і дізналися погані новини вже вранці?
– Зазвичай у мене вимкнені всі новини. Я можу бачити якісь повідомлення, але сповіщення я вимкнула вже давно. Я нічого не можу з цим зробити, окрім як стежити за тим, що відбувається. Я бачила, що атака почалася ще ввечері, але вночі я ніколи не читаю новини. Це нічого не змінить, а я просто не зможу заснути.
Якщо я не можу жити без новин і постійно мушу за ними стежити, тоді мені, напевно, варто повернутися в Україну і жити там. Але зараз я тут, я в безпеці, я тут, щоб виконувати свою роботу. Тому я намагаюся розділяти ці речі. Коли я прокинулася, я побачила, що це було у всіх новинах. Я написала родині, запитала, чи все з ними гаразд. І це, по суті, все, що я можу зробити.
Найбільше, що я можу зробити зараз, – сидіти тут і говорити про це, щоб більше людей дізналися, що відбувається, і щоб вони не звикали до цієї жахливої реальності.
– Наступною вашою суперницею буде росіянка. Ви можете відкласти це вбік, коли виходите на корт, чи сам факт, що ви граєте проти російської тенісистки, робить матч іншим?
– Якби я не вміла це розділяти, я б не змогла двічі обіграти Мірру цього року. Зараз я точно стала набагато краще з цим справлятися. Зазвичай мені не важливо, хто знаходиться по інший бік сітки. Я виходжу на корт, щоб грати в теніс і робити свою роботу. На матч у четвер це ніяк не вплине.
– Продовжуючи цю тему: після перемоги над Олейніковою Шнайдер сказала, що грає не проти суперниці, а проти м’яча, бо м’яч завжди однаковий. Андрєєва, говорячи про матч проти української тенісистки, теж зазначила, що намагається грати проти м’яча, який летить на неї, і що не має значення, хто є суперницею. Вас дратує чути такі відповіді? Здається, що вони намагаються уникнути розмови про ситуацію.
– Мене це вже не дратує. Вони всі дорослі люди. Вони розуміють, що говорять, і знають, що відбувається. У них є телефони, Instagram, новини. Вони явно в курсі того, що відбувається. Якщо вони хочуть уникати розмов про це, їм з цим жити, не мені. Що я можу сказати? Вони обирають стратегію, яка їм підходить, і все. Я мало що можу з цим зробити.
Звісно, мені б хотілося бачити чіткішу позицію щодо того, що відбувається. Особливо коли твоя країна вбиває інших людей. Я не знаю, як можна спокійно спати вночі, знаючи, що це відбувається, і при цьому нічого не говорити. Більше мені, напевно, нічого додати.
– Це вже другий ваш матч після вечора з ударами по Україні. Перший був у першому колі. Ви думаєте про це під час гри? Чи виникають у голові образи того, що сталося вночі? Чи на час матчу вам вдається повністю відключитися?
– Це залежить від ночі. Залежить від того, чи в безпеці моя родина, від того, чи зачепило мене щось, чи прочитала я якісь новини, які були для мене особливо важкими. Саме тому я намагаюся уникати новин перед матчами. Після матчу я читаю все, але до гри намагаюся цього не робити. Перед першим колом було дуже важко. Я не знала, чи зможу взагалі не думати про це. Сьогодні було нормально, тому що мої друзі та родина, всі, кому ми писали, сказали, що з ними все гаразд. На той момент це було єдине, що мало для мене значення. Тому я вийшла на корт і просто грала в теніс.
– Марто, вітаю, особливо з огляду на все, що відбувається. Складалося враження, що ви досить швидко взяли матч під контроль. Чим сьогодні у своїй грі ви пишаєтеся найбільше?
– Перш за все тим, що мені вдалося знайти свою гру в третьому сеті й фактично виграти матч. На таких етапах не можна просто так пройти далі. Ти повинна виграти матч сама. Ніхто тобі його не віддасть. Саме цим я найбільше пишаюся.
– Сьогодні ви чудово зіграли. Хотілося б запитати: у період війни та всього, що відбувається, теніс, звісно, не може бути найважливішим в Україні. Але яка зараз ситуація з електрикою та телебаченням? Чи можуть люди дивитися матчі? Чи доступне телебачення в різних містах? І чи не шкода вам, що матч між вами та Еліною Світоліною міг би стати величезною подією для вашої країни, якби не війна? Звичайно, війна набагато важливіша за тенісний матч, але все одно це могла бути фантастична подія. Як ви до цього ставитеся? Ви знаєте, скільки людей в Україні могли дивитися цей матч?
– Я не знаю статистики, але зараз, думаю, великих проблем з електрикою немає. Раніше це було серйозною проблемою, особливо взимку. Іноді у моїх батьків не було електрики по два-три дні, як і у багатьох інших людей. Це було жахливо, особливо з огляду на те, що на вулиці було мінус 20. Для багатьох це була дуже велика проблема.
Зараз ситуація краща, бо з електрикою немає таких проблем. З новин, повідомлень і привітань, які я отримувала, я бачила, що матч дивилося багато людей. Думаю, це був важливий матч для України. Звісно, я б хотіла, щоб такий матч був у фіналі. Але є те, що є. Я впевнена, що навіть при проблемах з електрикою у людей залишається інтернет. Після чотирьох років війни люди вже підготовлені: вони знають, що перед ніччю потрібно зарядити телефони та комп’ютери, бо ніколи не знаєш, що буде вранці. В Україні багато відданих уболівальників, і я дуже рада розділити з ними такі моменти. Вони дивляться незважаючи ні на що.
– Наскільки великий вплив справила Сандра Заневська на ваші останні успіхи та вашу нинішню форму? Як би ви описали її роль?
– Думаю, її вплив величезний. Ми працюємо разом не один і навіть не два сезони – набагато довше. Зараз у нас, очевидно, набагато більше успіхів, і вона заслуговує на все це. Вона дійсно вклала душу в роботу зі мною і дуже сильно змінила мене як людину. Думаю, ми обидві змінилися і виросли разом у цих робочих стосунках. Я точно не була б тут без неї.
– Ще одне питання про Сандру. Можете нагадати, коли ви почали з нею працювати і чому вибрали саме її?
– Моя попередня менеджерка організувала нашу зустріч, щоб ми могли поговорити і спробувати попрацювати разом. Вона знала нас обох і вважала, що це може бути гарною ідеєю. Ми зустрілися і провели пробний тиждень у Монако перед поїздкою до Вашингтона у 2023 році. На той момент у мене не було тренера: я припинила роботу з усіма тренерами і фактично залишилася без команди. І тоді Сандра з’явилася в моєму житті.
Причина, через яку я захотіла продовжити з нею працювати після пробного тижня, полягала в тому, що на тому тренувальному тижні я плакала на кожному тренуванні. А вона не сказала про це ні слова. Усі тренери, з якими я працювала раніше, після другого тренування вже б зривалися. Вони б не давали мені нічого робити, говорили б, що я маю змінитися, що так нічого не вийде.
А Сандра залишалася зібраною і спокійною, поки в моїй голові вирувала справжня буря. Вона дозволила мені бути собою. Мені було дуже комфортно. Можливо, вперше в житті я відчула себе по-справжньому комфортно з тренером – не тільки як тенісистка, а саме як людина. Думаю, саме тому ми продовжили працювати.
До того ж наша перша спільна поїздка була найбожевільнішою в нашому житті. Я виграла, здається, всього два або три матчі за два місяці. Але я сказала: «Ні, ми продовжимо. Я знаю, що це спрацює, тому що ми добре підходимо одне одному». І ось ми тут.
– Марто, вітаю вас із чудовою формою та тим, як палко ви говорите про цю жахливу війну. Чи можете ви зрозуміти, чому деякі російські гравці не хочуть публічно висловлювати свої справжні почуття, бо бояться наслідків у себе на батьківщині?
– Я знаю людей, які виїхали з Росії одразу після початку війни. Вони продали бізнес, залишили все позаду, бо не згодні з тим, що їхня країна робить з іншими людьми. Для них це був спосіб протесту. Вони виїжджають, починають нове життя в іншій країні або публічно засуджують те, що відбувається. Є багато публічних людей у Росії, які так вчинили. Очевидно, зараз у них немає можливості повернутися. Можливо, колись у майбутньому – я не знаю.
Якщо ти не згоден, є спосіб не жити там. Ти просто не згоден із цим – і все. У нашому випадку ми подорожуємо цілий рік. Якщо справді подумати, якщо ти з цим не згоден, є багато способів цього уникнути, зокрема не жити в Росії. У нас є чудовий приклад Дар’ї Касаткіної. Я знаю, що коли вона публічно висловилася, до її батьків приходили додому і намагалися їх залякати. Але це не зупинило її від зміни громадянства та переїзду.
Я не думаю, що вона взагалі жила в Росії, як і більшість гравців. Більшість російських тенісистів не живуть у Росії. Якщо ти дійсно не віриш у те, що відбувається, тебе ніщо не зупиняє. Але, очевидно, вони так не думають. І через чотири роки, думаю, вони вже дуже чітко показали, на чиєму вони боці. Тож це їхній тягар, з яким їм жити. Не мені.
Джерело: sport.ua
