j48tennis.net
Лічені години лишаються до завершення останнього Шлему сезону. В той час, коли люди згадують про теракт 11/09/01, а ЗСУ женуть нечисть з української землі, ми можемо поговорити про людські можливості й надможливості.
На що взагалі здатна людина в стресовому стані? Це сфера, яку вивчають світові вчені й намагаються узагальнити вивчене. Але кожного разу з’являються нові персональні приклади мужності й стійкості, та навпаки – слабкості й прийняття поразки.
Вже не раз я наводив приклади, коли гравці та цілі команди приймали неминучість поразки. Бо «такий стартовий розклад». Бо людина не відчуває власної сили, проте приймає незаперечність переваги суперника. В житті багато таких ситуацій. Чи мають вони місце в спорті? Так, мають. Хоча, набагато рідше.
Спорт – середовище амбітних особистостей, що, скоріш загинуть, ніж визнають власну слабкість в порівнянні з конкурентом. Професійний спорт – взагалі особлива сфера. Тут апріорі не визнають чужу перевагу, доки вона не буде доведена на полі змагань.
Колись Гаель Монфіс в півфіналі US Open вийшов на корт проти Новака Джоковича приреченим й майже не грав. За що слушно заслужив порцію критики з різних боків. Від суддів спершу, до глядачів, що сплатили квитки й хотіли отримати бій, а не миттєву капітуляцію, що розтягувалась на 2 години. Тоді Монфіс зауважив «а що я мав робити, знаючи, що неминуче програю? Так, я професіонал, але не такий, як всі. Я інший». Це був єдиний випадок на моїй пам’яті, коли гравець такого рівня відверто змирився з поразкою на старті гри. Зараз такого не відбувається взагалі.
Якщо відверто, Карен Хачанов перестрибнув себе в попередньому матчі проти Ніка Кірьоса. Проти Каспера Рууда він грав теж добре. Але шансів на перемогу в нього не було від слова «взагалі». Норвежець, що виглядає тенісним комп’ютером на фоні решти гравців, спокійно довів свою перевагу. Без шуму та пилу. Рууд – чудовий приклад здорового прагматизму, який виявляється в чудовому аналізі можливостей суперника й точній реалізації стратегії матчу проти нього.
Його не турбує ніщо поза межами власних потреб саме тут й зараз. Незворушливість та наполегливість у власних прагненнях. Для того, щоб обіграти Каспера, треба запропонувати те, що перед матчем не вкладалось в його «програму». Й це «те» – має бути новим, неочікуваним, сміливим й точно реалізованим. Хачанов не запропонував нічого.
Черга за Алькарасом. Карлітос в грі проти Френсіса Тіафо довів, що його стійкість також не має загроз. Так, американець грав свій найліпший рівень. Так, в цій грі Алькарасу довелось заходити в захмарні сфери, щоб в мікро-моментах кожного разу випереджати суперника. Але він не виявив жодного сумніву в спроможності це зробити. Й зробив.
Не без складнощів, проте в кожному моменті матчу відчувалось, за будь-якого рахунку іспанець виглядав фаворитом гри. Чоловіки сьогодні спроможні на безперечно видатні дії на корті. На шаленій швидкості, в шалених позиціях за будь-якого стану власного фізичного балансу. Й фінал має бути саме доказом цієї тези. А, отже, видовищем незаперечної якості.
У жінок трохи по іншому. Жіноча доля – емоції й боротьба з ними. Онс Жабер у вчорашньому фіналі з ними явно не впоралась. З самого початку. Взагалі, чудово, коли конкуренція за лідерство визначається саме в очному протистоянні. Й цей фактор додатково тисне на жінок особливо. На мій погляд, навіть Іга Швьонтек в другій половині вчорашньої зустрічі забагато думала над майбутнім. Що буде коли… Ці пристрасті знизили рівень якості матчу. Він був непоганим за рівнем гри, не більше того. Й, якби Онс мала хоча б трохи більше впевненості на противагу сумнівам, вона могла б переломити гру в другій половині партії. Але не змогла.
Забагато емоцій вирувало всередині Жабер. Не менше їх було й в Іги. Вона спромоглась не дати їм вийти за межі суто емоцій. Хоча скували вони її дії значно. Що й призвело до доволі обережного тенісу з великою кількістю невимушених помилок. Ігу з перемогою!
На відміну від багатьох «безбатькісних безпрапорників», таких як Соболенко й Хачанов, вона новини читає й розуміє. Тому її підтримка України свідома й заслуговує на особливу вдячність від всіх українців. Розум – не зайва чеснота.
На нас чекає цікавий фінал. Як на мене, на старті фаворитом виглядає Рууд. Йому буде легше впоратись з власними переживаннями. Карлосу, в силу віку й походження, емоції можуть завадити. Тим більше, що переможець стане першою ракеткою світу! За будь якого результату матчу. Й ось тут пристрасть так пристрасть! Тим цікавіше.
