PETER NICHOLLS/REUTERS
Виступ гравців АТР щодо нарахування очок на Уїмблдоні не те, щоб здивував. Але змусив замислитись над деякими речами. А чи туди прямує професійний спорт? Чи на одній планеті ми живемо разом з тими, за кого вболіваємо? Які цінності сповідують професійні тенісисти та чи спільні вони з цінностями, притаманними людству й цивілізації?
Безумовно, тенісисти рівня АТР або WTA – видатні спортсмени. Бо це нині божевільний рівень, якого досягають через надзусилля – фізичні, ментальні, інтелектуальні. Це люди рішучі й дієві.
Сьогодні вони заробляють чималі гроші як результат багаторічної праці й супроводжуючого виснаження, страждань, вагань та насилля над собою. Їх перше бажання – досягнувши вершини позбутись всього того, що нагадує про негатив в їх зростанні. Вони мають бути необмеженими в своїх можливостях. Вони впевнені, що заслуговують на це своїми багаторічними обмеженнями, які привели їх на високий рівень.
Єдина перепона для нових здобутків – звитяга суперника. Того, хто з протилежного боку сітки. Тільки він має право заважати виграшу чергового траншу на свій рахунок. Це пряма психологія професійного спорту. Навколо спортсменів – обслуговуючий персонал. Тренери, фізіо, лікарі, судді, організатори змагань.
Але найголовніші в цьому театрі – спонсори. Ті, хто забезпечують призові фонди, рекламні контракти, й матеріальні статки. Останніми роками найзаможніші турніри змістились до Китаю, арабських країн (ОАЕ, Катар). Чи хтось з гравців висловився на кшталт того, що в теніс прийшли гроші, походження яких не досить зрозуміле? Гроші, які фактично працювали на імідж країн. Не рекламні, а іміджеві. Приклад Кубку Кремля – дуже показовий. Державні кошти, які не перекривались ніякими економічними важелями. Але жодним чином це не турбувало тенісистів. Бо це – їх благополуччя. Це зміст їх життя. Гроші.
Сьогодні це боляче усвідомлювати. Та факт є фактом. Саме гроші керують професійним тенісом. Не цінності вільного світу. Не свобода та демократія й право вибору. А гроші. Й саме сьогодні ми бачимо дуже ясно, що тенісисти перетворились на «безпілотники» або дрони. В них ніби щось є, але не вони керують базовими людськими якостями. Є каса з дистанційним керуванням.
Найяскравіший приклад дронів – це ті, хто грає без прапора й назви країни, яку вони представляють. Їм НЕ СОРОМНО бути «потєряшкамі». Може це їх й турбує, проте не дуже помітно як. Бо пульт ДК працює. Й вони керуються не людськими цінностями, а касою. Чи не єдиним прикладом іншого ставлення сьогодні – українськи тенісисти.
Вони б’ються об стіну нерозуміння, щоб показати очевидні речі – в той час, коли їм майже неможливо жити звичним життям, їх конкуренти отримують додаткові можливості в очних матчах. Чому це не розуміють керуючі органи? Тому що ці органи – виконавчі від самих гравців, більшості з яких байдуже як себе почувають українці. Це не їх справа, не їх страждання, не їх історія. Гроші й очки. Може іноді треба окуляри замість очок? Щоб побачити більше за метою ввалювання грошей в теніс з боку не зовсім демократичних держав. Невже гроші не пахнуть?
Я не знаю чим закінчиться протиборство АТР з Уїмблдоном. Їх традиції й цінності неспівставні. Якщо гроші візьмуть гору – це буде ще одна поразка вільного світу. Якщо ні – буде цікава реакція самих гравців. А ще цікавіша – реакція їх пультів дистанційного керування.
А поки ми другий тиждень спостерігаємо за мадридо-римським аналогом турніру Великого Шлему. Й на другий тиждень нічого суперцікавого не відбувається. Рим – саме на межі першої втоми з початку грунтового сезону. До Ролан Гаросу ще 2 тижні. А перед ним гравці мають бути свіжими. Бо там …гроші й очки.
