Reuters
«Горіть в пеклі срані орки! Бажаю вам залишитись без футболу назавжди». До цитати коментатора матчу «Уельс – Україна» Віктора Вацка я б додав би ще «Й без тенісу також». Бо ваші пекельні ракети знищують навіть маленьку надію українських тенісистів на звитяги в професіональному спорті.
Бо руйнують життя, виконуючи забаганки нікчеми, якого в світі звуть х.йлом, а на вашому скотському дворі владімірвладіміричем. Тепер про спорт нижче. Пробачте за емоції.
Фінали Ролан Гарросу 2022 виявились майже не цікавими. В жодному з них не було боротьби. Чим вони відрізнялись один від одного? Тим, що після них Коко Гауф плакала, а Каспер Рууд ні. Чому? В чому причина сліз? Чому не плакав норвежець?
Емоційна складова спорту – сфера, що досліджується сьогодні найприскіпливіше. Захищаються цілі дисертації, проте в той самий час, трапляються неочікувані провали. Бо передбачали одне, а трапилось інше. Й нема відповіді на питання «чому». В нашому випадку нічого такого, що не передбачалось, не трапилось.
Можливо, Коко бачила якісь свої шанси, та трохи переоцінила себе. А Рууд своїх шансів не бачив, тому був спокійний, наче не його тільки но розмазали по корту, як медузу. Одне з найважливіших вмінь, якому має навчитись професіонал -вміння програвати. Справа не в «гідно» програвати, а будь як.
Гідність в даному випадку не важлива, бо матеріальна користь від поразки нульова. Звичайно, коли ти поступаєшся в шаленій боротьбі, тобі нема за що червоніти й відношення до тебе буде поважним. Але хіба це змінить твоє ставлення до результату протистояння? Зовсім ні! Ти програв. Й цим все сказано. Якщо ти виходиш без бажання перемогти – який ти професіонал? Й цей випадок ми навіть не обговорюємо. Ми обговорюємо гру. Й в цій грі обов’язково хтось програє. Але поразка не має бути межею. Після якої завершується прагнення до перемоги. З поразкою не потрібно миритись. Але не треба з неї робити трагедію.
Колись одна з лідерок української команди в «Кубку Федерацій» сказала геніальну фразу – «Ми за рік граємо до 30 турнірів й програємо майже 30 разів. Якщо ми будемо ридати після кожної, в нас не вистачить сліз. Й навіщо цим займатись, щоб 30 разів бути нещасливим». Багато хто каже, що професійний спортсмен має звикати до перемог й це зменшить вірогідність поразки. Якби це було так лінійно. А як є?
Цікаве питання на яке немає конкретної відповіді, що на чомусь грунтувалась би. Тому, щоб перемогти наступного разу треба відповідно поставитись до поразки, що трапилась. Правильне відношення до неї зробить наступну роботу більш змістовною, базуючись на аналізі, а не на істерії та емоціях.
Іга та Рафа чемпіони. Напередодні турніру я мав написати матеріал «чому я вважаю, що Надаль виграє Ролан Гаррос». Тоді історія з очками Уїмблдону вкрала день публікації. То ж, якщо хочете – моє пророцтво було. А тепер, чому я не написав про футбол після матчу із Шотландією.
В історії нашої футбольної збірної це не перший випадок, коли наступний після перемоги матч команда не виграє. Чому? Пишу власну думку. Чи слушна вона, чи притягнута за вуха – давайте обговорювати. Гравець складається з фізичних й ментальних якостей. Ці якості витрачаються під час матчів. Відновлення фізичних кондицій на сьогодні справа досить не складна.
Дуже багато методик, від суто м’язового відновлення до нутриціології й коректно організованого харчування й прийому необхідних біологічних добавок. Щодо відновлення ментального – все набагато складніше. Виходячи з дуже різних швидкостей витрачання емоцій різними гравцями, досить складно всіх підвести під єдину програму ментальної підтримки й налаштувань. Багато залежить від не тільки знань щодо окремих виконавців про їх ментальні властивості, здатність тримати емоції при собі й витрачати їх порціонно, але й відчуття кожного до такого ступеню, щоб малесенькі деталі булі помічені й підкориговані вчасно.
Ми все це проходили в збірній України. Коли вдало, часто навпаки. Це дуже тонка робота. Після першого матчу головним завданням було зберегти командне прагнення й знайти спосіб віднайти впевненість в успіху. Тут дуже багато спільного з турнірами Великого Шлему. Довга дистанція й дуже розумний підхід до емоційних витрат й відновлення. Перемога в першому матчі нашим футболістам не давала нічого без другої перемоги.
Віддам належне нашій команді. Вони майже зберегли все. Майже. Ціна сьогоднішньої поразки значно вища за ціну тієї перемоги. Й в цьому випадку треба навчитись програвати. Без «оргвисновків». Я певний період критикував Олександра Петракова. За те, що він досить по-радянські керував гравцями. Але, треба віддати належне Олександру Васильовичу. Він став дійсно об’єднувачем команди, він згуртував кращих й команда заграла в футбол. В якісний футбол. Гра, що базується на творчій складовій, завжди буде викликати повагу. Команда продовжила лінію, яку почав Андрій Шевченко із своїм штабом.
Зараз йде розвиток. І це чудово. «Не соромно» – дуже банально. «Не пощастило» – також. Треба навчитись програвати, без відрубання голів й посадки на кіл. Це ми ще не дуже вміємо. Але це має бути надбанням нашого командного ДНК. Сьогоднішній матч був невдалим, бо не було «вдачі». Була гра, яка гідна команд із Мундіалю.
Було прагнення та якість. Тому ми маємо це пройти й піти далі. Я бажаю надалі бути послідовними. Тоді ціна цієї поразки буде сплачена не дарма. Ми станемо сильнішими, правильно переживши поразку. Дякую хлопці! Ми сильні, ми переможемо!
