Французький Шлем дійшов до вирішальної стадії. Другий тиждень залишив тільки лобові зустрічі. В яких фаворити б’ються один проти одного. В цих зустрічах не існує дрібниць. Кожна може зіграти за, або проти тебе. Тому й не дивно, що серед учасників чвертьфіналів нема українців. Чому? Спробую пояснити. А потім розберемо шанси інших.
Девіз французької революції, що вперше оголосив Максиміліан Робесп’єр, перекладається як «Свобода, рівність, братерство». Цей девіз навіть зайвий раз підкреслюється французьким триколором. Й має, як на мене, бути в крові кожного справжнього француза. А Ролан Гаррос, звичайно, гордість нації. Й має відповідати саме подібним, доволі беззаперечним для сучасного суспільства, тезам.
Проте…Проте. Чи має рівну зі всіма свободу Ангеліна Калініна? Звичайно, ні. Бо в її рідне місто вдерлись «брати» й це не дозволяє їй вільно пересуватись по світу, починаючи з рідної домівки. Джесіка Пегула, якій Калініна програла в матчі другого кола в кінцівці вирішального сету, вже в чвертьфіналі. Чи могла бути на її місці Ангеліна? Звичайно!
Немає безпеки в домах інших наших гравців. Як вони можуть відчувати рівність??? Як??? Та й «братерство» в суспільстві тенісистів ще те! Коли пані Азарєнка, яка чомусь не живе в Білорусі досить давно, каже «до мене ніхто не підходив. Я завжди відкрита до спілкування», хочеться спитати, «Віка, а що заважає тобі підійти та запитати в українських гравців що ти могла би зробити, задля підтримки в цей важкий момент?» Може твій голос став би вирішальним в підтримці білоруського народу в боротьбі з всесвітнім неотесаним посміховиськом, що тримає за дурнів всіх навколо?
Проте, проте… Проте замість цього виходить «самозахист» від рішень Уїмблдону. Й позбавлення гравців цивілізованого світу звичних рейтингових очок. Задля потали тим, чий прапор білосніжно білий. Як знак стояння на колінах. Вічного й непохитного.
До чого тут французи? До того, що саме вони першими могли б підтримати англійців, чим забезпечили б хоч якесь виконання свого власного гасла. А так – страуси, хіба що дупа в триколорі. Тому «нічого не чую, нічого не бачу, нікому ні про що не скажу». Хай самі вирішують. Початок другої світової пояснює все.
Повернемось до тенісу. Буде досить цікаво спостерігати, як організатори будуть боротись з прапорами папурасії на трибунах, якщо представники білопрапорної потраплять до фіналу. Це ж буде пряма реклама країни-агресора! Гравці з «де»білорусі вже не потраплять.
Мені шкода Сашу Сасновіч. Вона з тих, хто не злякався висловити свою огиду від війни й підтримала українців. Як й колишня росіянка Даша Гаврилова. Чому нормальні люди залишають цю територію ганьби? Цілком імовірно, що до фіналу може потрапити Касаткіна або Кудерметова, які демонструють цілком пристойну гру. Завадити їм може Іга Швьонтек.
Але є речі, які можуть стати на заваді. Й її безпрограшна серія – одна з них. З кожним матчем їй все складніше даються перемоги.
Цікаве протистояння внизу сітки. Особливо матч двох темношкірих американок. Стівенс полюбляє стьоб над молодшими. Був би настрій! А з ним у Слоан іноді проблемно. Коко Гауф має шанси. Хоч й досить залежні від стану суперниці. Ну й Лейлі Фернандес треба десь брати сили. Останні матчі всі доходили до вирішальних партій, де канадійка була сильнішою. Наразі, це ж не може бути вічним. Сили не безмежні.
Достроковий фінал – Джокович проти Надаля чекає нас уже сьогодні. Хоча, час плине й ця афіша потроху, але вкривається пилом. Інші прізвища – Руне, Рууд, Алькарас – йдуть до центральних місць вистави. Чи прийшов їх час? Цілком вірогідно, що так. Але кожному доведеться написати свій сценарій з чистого аркуша.
Кожен має здібності й не відчуває поки перепон. Повна свобода дій. Поки не настали вирішальні кола змагань. А вони настали. Й десь щось має змінитись в грі кожного з молодих. Якщо вони не безбашенні. Чому й ні?
Звєрєв, Рубльов та Чіліч… Саша й «телепень» ті, хто вже мав би стати елітою. Й, може, став. Проте, дуже відносною. Так, кожен з них має чудові перемоги. Тільки не на Шлемі. Чому? Тому що Шлем це комплекс якостей. Не тільки «справа-зліва», але й в голові. Не в кожного вона є.
Щодо хорвата – Шлем він вигравав. Й вчорашня перемога над Мєдвєдєвим була яскрава. Білопрапорний, що живе на Лазурному узбережжі в останні роки проявляє себе істиним хамом. Що не дивно, зважаючи на походження. В молоді роки він досить пристойно грав на грунті. Зараз всіма своїми діями дає зрозуміти, що цей червоний пісок просто не гідний саме його присутності на ньому. Ось так, фі-фі-фі.
Та й Батьківщина не гідна його участі в її житті. Але чи може він висловити своє «фі-фі-фі» в бік її керманича? Десь в підворітні, може й так. Але, тссс! Свобода, рівність, братерство! Всі люди браття! Тільки одні рівніші за інших.
Ми знаємо тепер, за кого вболівати. Перемоги Україні!