Сергій Стаховський: «Виграємо Євро – виголю тризуб на потилиці».
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Сергій Стаховський – про теніс із Ребровим, любов до «Динамо» і бан для російських медіа

Відверта розмова «Футбол 24» із провідним українським тенісистом про футбольні справи, політику в спорті і цукерки Шарапової.

Цими днями Сергій Стаховський перебуває вдома, у Києві. Тенісист змушений на деякий час відкласти ракетку і зайнятися відновленням від дошкульної травми спини, отриманої на престижному турнірі в Маямі. У дуже щільному графіку спортсмена з’явився час для інтерв’ю, і змарнувати таку нагоду «Футбол 24» не мав жодного морального права.

Стаховський – пристрасний уболівальник «Динамо» із багатолітнім стажем. Його дідусь виходив на поле пліч-о-пліч із Валерієм Лобановським, а сам Сергій тісно спілкується із теперішнім наставником команди – своїм тезкою Ребровим. Більше того, Стаховський нерідко підтримує збірну України у виїзних матчах, матеріально допомагає армії і відкрито ігнорує окремі російські медіа. Тем для розмови – предостатньо.

«Сподіваюся, чемпіонство вже у «Динамо» в кишені»

— Сергію, із турніру у Маямі ви потрапили прямісінько в лазарет. Як зараз проходить ваше відновлення від травми спини? Наскільки вона серйозна?

— Кожна травма у якомусь своєму масштабі – серйозна, якщо не дозволяє грати. Два тижні я проходив реабілітацію, зараз вже граю, а з наступного понеділка планую на 100 відсотків відновити тренування. Через два тижні полечу на нові змагання. Але як воно піде і чи все буде гаразд із спиною – наразі невідомо. Достеменно буду знати, коли повністю увімкнусь у великі об’єми роботи.

— В Україні буваєте часто?

— Хотілось би набагато частіше. У реальності — приблизно 3-4 тижні на рік проводжу вдома.

— Хоча б на одному футбольному матчі цими днями вдалося побувати?

— Я побував на матчі Першої ліги між «Черкаським Дніпром» та «Оболонню» у суботу. А в неділю сходив на «Динамо» — «Волинь». На жаль, це поки що останній матч, який переглянув із трибун, бо «Динамо» зараз гратиме на виїзді в Ужгороді із «Говерлою», а я полечу закордон.

Між матчами «Оболоні» і «Динамо» побачив дуже великий контраст – у швидкості гри, у володінні м’ячем. Все-таки Вища ліга залишається Вищою лігою. Це стосується не лише «Динамо» — навіть «Волинь» грала на якісно вищому рівні, ніж представники Першої ліги. Я у футболі профан, тим не менше — ось таке у мене враження.

— Якої ви думки про актуальний рівень чемпіонату?

— Розумієте, в умовах, у яких перебуває держава, дуже важко підіймати і покращувати рівень того, що зараз є. Зрозуміло, що багато команд борються за те, щоб просто вижити, бо їх фінансова спроможність – дуже лімітована. Зрозуміло також і те, що легіонери не хочуть їхати в Україну для продовження кар’єри. Є ще такий фактор, як наші політики… Словом, дуже багато факторів, які не сприяють розвитку спорту в цілому. Навіть футбол, попри те, що є національним пріоритетом, відсувається на другу чи третю позицію. Дуже прикро.

— «Динамо» відірвалося від «Шахтаря» на 5 пунктів. Чемпіонство вже у кишені?

— Я сподіваюся, що воно вже у кишені. Але ви ж знаєте: у ту секунду, коли «динамівці» почнуть думати, що справу зроблено, чемпіонство може з тієї кишені вилетіти. Для мене стало дуже великим сюрпризом те, як «Шахтар» зіграв із «Сталлю».

— Ваше ставлення до «Шахтаря»: повага, байдужість чи антипатія?

— Я поважаю гравців «Шахтаря» і навіть вболіваю за них, коли вони грають у єврокубках.

«Розмовляв із Селезньовим після трансферу в «Кубань»

— От ви, як правило, закордоном. А де найчастіше буваєте подумки? В отчому домі? Разом із нашими хлопцями на фронті? Із Надією Савченко на цьому абсурдному судилищі? Де?

— Мої думки, перш за все, з моєю сім’єю. Зрозуміло, що кожного дня упродовж останніх 2 років я перечитую усе, що трапилось за день в Україні та з українцями закордоном. Часу не так багато, але я намагаюсь бути поінформованим.

— У лютому 2014-го ви послали, скажімо так, у бан всіх російських журналістів – через їхню брехню щодо України. Скільки разів після цього вони до вас зверталися з проханням про інтерв’ю? Цей бан – назавжди?

— Це був принциповий крок, і я своє ставлення не змінив. Якщо чесно, то не підраховував, скільки разів зверталися. Хоча повідомив АТР про те, що з російськими медіа я розмовляти не буду. Вони слідкують за цим. У Росії є медіа-ресурси, які намагаються поширювати правду, і з ними я не маю проблем у спілкуванні.

— Українські футболісти – не такі принципові. Тому навіть під час війни їдуть виступати за російські команди. Свіжий приклад – гравці збірної України Селезньов і Пилявський. Кажуть: «спорт – поза політикою». Чи варто їх після цього засуджувати? Якщо б у вас була така можливість, що б ви їм сказали у вічі?

— Кожен має право вирішувати для себе. Я розмовляв із Євгеном і знаю про його ситуацію. Причому, розмовляв вже після трансферу в «Кубань». Не можу бути суддею кого-небудь, бо не провів і дня в їх черевиках. Особисто для мене спорт є частиною політики. Існує дуже багато прямих доказів цього.

— Свого часу ви допомагали українській армії бронежилетами, виставляли на аукціон свою ракетку. Продовжуєте допомагати? Чи є хтось із ваших рідних або близьких на фронті?

— Так, я намагаюсь і надалі допомагати, але вже більш локально та цілеспрямовано. Мій старший брат Олександр ще минулого року отримав приписне, він лікар-хірург. Тобто, якщо буде привід, він піде не до військкомату, а одразу в ту військову частину, до якої приписаний. Хірургів, наскільки мені відомо, беруть в останню чергу, бо таких спеціалізованих людей у країні не дуже багато. Тож брат ще не віддав державі свій борг. Але якщо прийде таке розпорядження, він без жодних роздумів вирушить туди, куди відправлять.

— Читав, що Олександр мав шанс зробити кар’єру у баскетболі.

— Справді, він займався баскетболом і навіть грав у збірній України, віком до 18 років. Зріст дозволяв – 198 сантиметрів. Професійна кар’єра не склалася, бо згодом брат пішов навчатися у медуніверситет.

— Чому ви обрали кар’єру в тенісі, а не у футболі чи баскетболі, наприклад? Зріст у вас – також нівроку.

— Теніс мені одразу сподобався, там все робиш самотужки (Усміхається). Я декілька разів ходив на баскетбольні тренування разом із братом, але було важко займатись обома видами спорту.

— Коли перетинаєтеся із російськими тенісистами, вітаєтеся з ними? Які у вас стосунки?

— Так, з деякими вітаюсь, але я намагаюся не концентруватися на їх громадянстві. Більше звертаю увагу на їх позицію.

— Марія Шарапова, яка «погоріла» на допінгу, колись писала, мовляв, ви у неї попросили… цукерки. Що це за історія?

— З цукерками Марії це було давно… Здається, 2 роки тому в Австралії. Шарапова тоді зустрічалась із Грігором Дімітровим і він постійно ласував її цукерками Sugarpova, а з нами не хотів ділитись (Усміхається). Ось ми й попросили, щоб Марія нас проспонсорувала (Сміється).

— Чому така топова зірка великого тенісу «піймалася» на такій очевидній речі, як заборонений препарат? Ваша версія

— Знову ж таки мені важко когось судити, але моя думка, що це помилка її команди, яка пропустила інформацію про зміни.

«Ребров – відвертий, а ще любить теніс»

— Відомо, що ваш дідусь грав колись в одній команді із Валерієм Лобановським. Що розповідав про Метра?

— Дідусь і справді грав в одній команді із Лобановським. Думаю, що в сімейному архіві могло зберегтися фото, де він разом із Валерієм Васильовичем. Але це потрібно у бабусі перепитати. На жаль, дід пішов із життя занадто рано, а я ще був недостатньо дорослим, щоб все із його розповідей запам’ятати… До речі, перший раз на «Динамо» я прийшов саме з ним. Дідусь мешкав на Хрещатику, тому дорога на стадіон, що тепер названий на честь Лобановського, зайняла у нас 5 хвилин. На трибунах панувала тепла атмосфера, прийшло дуже багато людей. Але от з ким грало «Динамо» у той день і як грало – вже не пригадаю. З того часу минуло 22 роки.

— «Динамо» — ваша любов із дитинства. Назвіть найкращий матч «динамівців» із тих, на яких вам вдалося побувати.

— На жаль, найкращі матчі «Динамо» я дивився по телебаченні. Але намагаюсь завжди приходити на стадіон, коли перебуваю у Києві.

— Вперше за 17 років «Динамо» зіграло у плей-офф Ліги чемпіонів. За вашими відчуттями – це початок відродження суперклубу, чи лише локальний успіх?

— Якщо чесно, то я очікую відродження «Динамо». На мою думку, Реброву вдалося створити команду (не тільки гравців, а й тренерів, терапевтів, лікарів), яка показує результат на світовому рівні при достатньо лімітованому бюджеті та кризовій ситуації в Україні.

— Чи зможе цей клуб прогресувати в умовах деградації чемпіонату України?

— Дуже важко грати на світовому рівні, не маючи сильного чемпіонату. Але дніпропетровський «Дніпро» довів, що це спорт і тут все може статися.

— Чим вам імпонує Ребров-тренер?

— Я досить часто спілкуюсь із Сергієм Станіславовичем. Він не хапає зірок з неба. Знає, що результату можливо досягти тільки копіткою працею. Ребров — достатньо відверта людина, а ще він любить теніс (Усміхається).

— Який він на корті?

— О-о-о, чесно кажучи, серед знаменитостей, яких я бачив, Ребров, мабуть, грає найкраще. Ракетку бере до рук дуже часто. Любить цю справу.

— Хто ще непогано грає у теніс із нетенісних знаменитостей?

— З-поміж наших нетенісних людей із ракеткою я бачив лише президента-втікача (натяк на Януковича – прим. «Футбол 24»). Серед закордонних зірок був свідком, як грає Яромір Ягр і ще кілька хокеїстів НХЛ. Але Ребров все ж – поза конкуренцією.

— Кого з футболістів можете назвати своїм приятелем?

— Я близько спілкуюсь із Анатолієм Тимощуком.

— Цей сезон, вочевидь, стане останнім для Андрія Ярмоленка у «Динамо». У якій команді і в якому чемпіонаті вам би хотілося бачити лідера киян?

— «Динамо» буде важко після втрати Ярмоленка. Але я дуже сподіваюсь, що Андрій зуміє довести свій талант у будь-якому європейському чемпіонаті.

«Максимум збірної України – чемпіонський титул»

— Кому бажаєте перемоги в цьому сезоні Ліги чемпіонів?

— Мій клуб, на жаль, вже не грає на цій стадії, тому мені, в принципі, байдуже, хто цьогоріч виграє Кубок чемпіонів. Звісно, краще, щоб тріумфував клуб, який останні п’ять років цього не робив. Тобто, ніякої «Баварії» чи «Реала». Той же матч-відповідь між «Реалом» і «Вольфсбургом» нагадав поєдинок Франція — Україна, коли ми змагалися за путівку на чемпіонат світу. Два швидкі голи, глуха оборона і, зрештою, вирішальний удар. А шкода! Було б дуже приємно бачити «Вольфсбург», який проходить мадридців. З тих команд, які залишилися, підтримуватиму «Ман Сіті». Тим паче, англійська ліга є найсильнішою у світі, якщо брати до уваги склади команд і конкуренцію у самому чемпіонаті.

— Ви згадали трагічний для нас матч на «Стад де Франс». Як пережили це фіаско?

— Було важкувато, якщо чесно, бо приїхали туди з величезними сподіваннями, а поїхали із ще більшим розчаруванням. Це спорт, тут таке трапляється і дуже часто. Наші футболісти були на нервах. Шкода, що вони не змогли зіграти бодай на 60 відсотків того, що показали у Києві. Але я не був у команді, не бігав по полі, тому мені важко судити.

— У вас не було передчуття, що ми невідворотно програємо цей матч? Адже пам’ятаємо, яка енергетика була на трибунах, яка максимальна єдність французької нації…

— Ми самі їх загнали у той кут, в якому вони повинні були згрупуватись. Коли грали перший матч на «Олімпійському», я перебував у Франції, в Бордо. Ми сиділи у тенісному клубі і дивилися пряму трансляцію. Мені казали: «Не переймайся, якщо програєте. Ми – Франція, ми – кращі. Це нормально». Коли ми виграли 2:0, а я підстрибував після кожного голу, варто було бачити обличчя цих збентежених французів. Я зрозумів, що у Парижі їх команда віддаватиметься на 100 відсотків. Так і сталося. З першої хвилини вони бігали полем, мов шалені.

— Минулого року ви підтримали збірну України в Маріборі, коли було здобуто історичну путівку на Євро-2016. Що запам’яталося з того вечора?

— З Марібору запам’яталася кричуща неповага словенців до нас як на полі, так і на трибунах… З першої хвилини вівся силовий футбол. На мою думку, Словенія грала дуже грубо, але краще бути битим переможцем, ніж небитим переможеним.

— Який максимум команди Фоменка на Єврофорумі?

— Максимум — це ПЕРЕМОГА! Це спорт, а м’яч — він круглий (Усміхається).

— Чи не викликатиме у вас дискомфорт ймовірна наявність у складі збірної легіонерів із російського чемпіонату?

— Не бачу в цьому ніяких перешкод. Найголовніше для нас — щоб збірна України була якомога сильнішою. А в яких чемпіонатах грають наші футболісти – немає значення.

— Що думаєте про призначення у тренерський штаб збірної Андрія Шевченка?

— З Андрієм Шевченком особисто не знайомий, тому не можу нічого сказати про це.

— Як вам новий дизайн форми збірної України?

— Мені байдуже, в якій формі гратиме Україна. Якщо б наші хлопці грали просто у білих майках, я б купив собі навіть таку форму. Найголовніше: ЯК буде грати збірна України.

— Є плани щодо підтримки збірної України на Євро?

— Я б дуже хотів поїхати на наших. Через два тижні відлітаю на турнір до Азії. Там перебуватиму практично місяць. А після цього мав би взяти курс на Париж. Сподіваюся, що хоча б матч у Марселі між Україною та Польщею вдасться побачити.

— Телеведуча Олександра Лобода готова пофарбуватися у блондинку, а також пофарбувати Ігоря Циганика, якщо Україна стане чемпіоном Європи. Яку відчайдушну обіцянку дасте ви?

— Якщо Україна переможе на чемпіонаті Європи, я підстрижусь налисо. Тільки на потилиці залишу волосся у формі тризуба.

Олег Бабій, Футбол 24

Новости по теме

Сергей Стаховский: Были шансы на победу, но подвела подача
Просмотров 7
Украинский теннисист Сергей Стаховский имел все ша...