У 2014 році український тенісист Сергій Стаховський усіма можливими способами проявляв свою громадянську позицію. Якщо раніше спортсмен відстоював честь країни з ракеткою в руках, то в цьому році тенісист побував у зоні бойових дій, перевозив бронежилети для українських військових, збирав гроші на підтримку бійців АТО. Після розстрілів на Майдані Сергій навідріз відмовився розмовляти з російськими журналістами та брати участь у турнірах на території РФ, а також оголосив бойкот «Австрійським авіалініям», обличчям яких є російська оперна співачка і прихильниця ДНР Анна Нетребко.
Тенісист у короткій розмові поділився з інтернет – виданням Zaxid.net про насичений рік, про здобутки і травми, про патріотизм і плани на майбутнє.
Цей рік стартував для мене не надто вдало, однак під кінець вдалося і себе потішити, і вболівальників. Найбільш прикра для мене поразка у цьому сезоні – коли збірна України не змогла вперше в історії піднятися у Кубку Девіса до елітної групи. У цьому році було багато травм, було багато проблем зі здоров’ям, однак найважче мені далася ця поразка у Таллінні від бельгійців. Якби ми з Бельгією грали вдома, можливо б показали кращий результат, а так, на нейтральній території перемогти не вдалося. Знаю, що якби ми грали у Києві при заповнених трибунах – це була б інша атмосфера, домашня, натхненна. А так довелося виступати перед 50 вболівальниками у Таллінні.
Якби з нами був Олександр Долгополов – був би інший матч. Однак такі маленькі нюанси – не грав Саша, перенесли матч з України в Естонію — по-своєму вплинули на загальний результат. У новому році в української збірної запланований наразі лише один матч – ми зіграємо з переможцем пари Польща – Литва. Думаю, маємо хороший шанс перемагати у серії плей-офф і нарешті пробити цю стіну, яка нас зупиняла перед виходом до елітної групи.
Для мене особиста ціль у новому сезоні – потрапити у топ-30. Цей рік я завершив на 58 місці у рейтингу ATP, що краще за минулий рік, але ще далеко від того, де я був чотири роки тому. Плани на наступний рік маю великі. У мене нова команда, новий тренер, готуємося до нових змагань. Уже з грудня ведемо посилену підготовку до нового сезону, який розпочну з турніру у Досі, Катар. Потім летимо до Сіднею, де відбудеться перший турнір «Великого шолома».
Для мене у новому році дуже важливо зіграти добре на турнірах «Великого шолома», бо цього року я виступав на чотирьох, однак на усіх був із травмами. Усе залежатиме від фізичного здоров’я – якщо все буде добре, то потрапити у тридцятку кращих вважаю цілком реальним завданням.
Найбільш яскравий поєдинок у кар’єрі – перемога у матчі з Роджером Федеррером на центральному корті Уімбілдону. Федеррер програвав там тільки тричі за все життя.

Впродовж цього року мене часто запитували про Україну – і знайомі, і тенісисти, і звичайні люди з різних країн. Я завжди усім розповідав, що загалом в Україні мирно, лише одна маленька частина залишається дуже неспокійною. Тому для мене рішення про перенесення етапу Кубка Девіса з України в Естонію стало політичним. У той час в Києві проводили матчі Ліги чемпіонів та Ліги Європи, які збирали понад 50 тисяч вболівальників, – і це було безпечно, а провести турнір, який відвідали б 4500 гостей, — це вважалось небезпечним. Висновки напрошуються самі собою.
Щодо впливу політики на спорт: у тенісі, порівняно з футболом, все набагато легше. Гравці є партнерами організаторів змагань, тому політичного втручання і контролю, звісно, менше. Однак турніри ATP проводяться під егідою ITF, яка є політичною організацією і веде під собою всі тенісні федерації світу. Тому там часто ухвалюють політичні рішення, і там не все завжди минає чисто і прозоро. Але з точки зору гравців нам набагато легше, бо наша організація піклується про нас, і немає рішень, які б погано вплинули на тенісистів.
Поїздка в зону АТО залишила просто приголомшливі враження – від напруги, коли їхали туди, від страху, від того, що не знаєш, хто сидить у засідці за рогом… Після того голова боліла ще два дні. Однак для мене було важливо туди з’їздити і побачити все на власні очі, бо читати і дивитись по телевізору – це одне, поїхати і побачити – просто не до порівняння. Поїздка у зону АТО була принципово важливою, я досі вдячний усім, хто допоміг мені здійснити цю подорож. Дружині про це розповів аж через два дні після приїзду, бо вона мене просто вбила б (сміється).
Як спортсмен я багато подорожую. Тренуюся в Будапешті, Братиславі, Парижі. Маю багато змагань і між ними не завжди є час повертатися додому. Моя сім’я зараз живе у Будапешті. У нас з дружиною є маленька донька, 9 місяців, і мені тяжко даються переїзди. Від’їжджав – дитина тільки вчилась сидіти, приїхав – а вона вже повзає і вчиться стояти. Однак у найближчі 5 років нічого змінити не можу, бо поки дозволяє фізичний стан, буду активно виступати.
У мене дуже патріотична родина. Спорт, звісно, виховує почуття патріотизму, однак не так сильно, як сім’я. Якщо твої батьки виховують у тобі змалку любов до власної землі, це потім дає свій сильний поштовх. Спорт лише збільшує і розвиває почуття патріотизму. За походженням моя мати — чистокровна росіянка, однак вона громадянка України і відчуває себе лише українкою. І мене теж виховували українцем. Так само я виховуватиму й своїх дітей.
Зазначимо, що Сергій, усе інтерв’ю говорив українською мовою. До того, ще й вибачився за свою українську, додавши, що вона могла б бути кращою.
P.S. Не мова прикрашає людину, а її вчинки.

Источник: http://sport-olymp.com